Олександр Мурашко: динамічний імпресіонізм з національною душею

Його називають художником кольору, тихим імпресіоністом, фундатором нового українського малярства ХХ століття. Олександр Мурашко зумів увібрати в свою творчість новітні течії у мистецтві та поєднати їх з українською традицією та чуттєвим психологізмом. Та спершу Олександру довелося пройти тернистий шлях до успіху.

 Олександр Крачевський (Мурашко — прізвище вітчима, яке хлопчик візьме згодом) народився в Києві. У цьомі місті, де у всю силу вирувало мистецьке життя, чоловік прожив практично все життя. Мати Олександра була дочкою священника, працювала служницею. Сашка жінка народила поза шлюбом, митець ніколи не знав свого батька. Власне кажучи, матір теж була не вельми путящою, а все виховання на себе перебрала бабуся майбутнього художника, від якої, між іншим, Олександр успадкував палку любов до народних традицій та фольклору. Сашко ріс вельми сором’язливим хлопчиком, лишились свідчення, що в дитинстві митець навіть заїкався. Крім цього, ранні роки Олександра були овіяні містичним флером. Відтак, відлюдькуватий хлопчина товаришував з цуциком. Однієї ночі хлопчик заснув на вулиці, а хвостатий товариш збудив його, коли помітив змію, що повзла прямісінько до хлопчика. Іншим разом Олександру взагалі довелося віч-на-віч побачитися із самогубцем - перед ним на дереві гойдався повішеник. 

Невдовзі мати майбутнього живописця вийшла заміж за купця Олександра Мурашка. Так в родині з’явилися тезки. Попри це, стосунки між Сашком та вітчимом не відрізнялися теплотою. Олександр старший мав власну іконописну майстерню на Чернігівщині, де деякий час і мешкала родина. Маленький Саша навчався в духовному училищі та допомагав вітчиму справлятися з іконописними роботами. Малого Мурашка не надто цікавив канонічний іконопис, адже хлопець від самого дитинства прагнув експериментувати та створювати своє, а не просто займатися ремеслом. Однак, коли Мурашку старшому випала нагода працювати в Києві іконописцем у Володимирському соборі, сім’я перебралася до великого міста. Юний Мурашко допомагав вітчиму з  ґрунтуванням стін, позолотними роботами та створенням іконостаса.

Невдовзі талант здібного Сашка потім сам Віктор Васнєцов та дозволив хлопцеві робити копії зі своїх робіт. Та молодому й амбітному Олександрові було тісно в стінах собору. Юнак мріяв навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв — осередку найталановитіших живописців свого часу. Вітчим був категорично проти, адже мислив суто прагматичними категоріями. Сам Мурашко згадував: “Одного разу я розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав добрячого прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні…”. Вітчим вбачав в Сашкові майбутнього протоієрея, а потім і очільника сімейної іконописної майстерні.

Та хлопець, незважаючи на свою сором’язливість, в питанні, що стосується справи всього його життя, продемонстрував твердість характеру. Юнак втік з дому, фактично ставши безхатьком. Мурашко ночував у майстернях, соборах, кущах, навіть на схилах Дніпра. Зрештою, непокірнику допоміг видатний професор та мистецький критик Адріян Прахов,  який, між іншим, перший запримітив талант хлопця. З іменем Прахова буде пов’язаний весь творчий шлях Олександра Мурашка. Адріян стане для живописця не лише потужним наставником, але й вірним товаришем. Прахов без жодних “але” допоможе молодому та амбітному втікачеві Мурашку викарабкатися зі злиднів. Відтак, зовсім скоро Олександр Мурашко стає учнем Київської малювальної школи, засновником та керівником якої був відомий художник та педагог — Микола Мурашко. Не рідний по крові дядько стане для молодого художника чи не найближчою людиною в житті. У стінах малювальної школи М. Мурашка ще недосвідчений живописець потрапить у вир мистецького життя, знайде своє місце серед талановитої та діяльної молоді. Серед лекторів навчального закладу були такі визначні “володарі пензля” як Рєпін, Крамськой, Ге та інші. Цілеспрямованому та натхненному Мурашку щастило бачитися з видатними художниками й поза стінами школи — в домашній невимушеній атмосфері  мешкання Прахова.

Та мрія Олександра навчатися в Петербурзі не лише не згасала, а щодня запалювалася чимдуж сильніше. Влітку молодик деякий час жив у сільській місцевості та створював численні ескізи та етюди. Відтак, у творчості живописця відразу був помітний потяг до “вловлювання” моментів життя, притаманний славнозвісним французьким імпресіоністам. Мурашко мріяв стати учнем самого Іллі Рєпіна, тож постійно вправлявся в живописі. Однак з першого разу потрапити до майстерні маестро не судилося. Олександр став учнем Вищого художнього училища, де навчався з неабияким завзяттям, аби через декілька років стати вільним слухачем омріяної Академії. Рєпін спершу не помічав здібностей юнака та без інтересу проходив повз мольберт Мурашка. Тим не менш, Олександр продовжував торувати шлях у світ великого мистецтва й на вакаціях постійно малював. Є свідчення, що живописець мав феноменальну зорову пам’ять, тож будь-який побачений пейзаж Мурашко міг тримати в голові декілька років. Юнаку таки вдалося вмовити зухвалого Рєпіна подивитися на його картини. Олександр Мурашко згадував: “Він подивився етюди, одразу тон змінив та каже: “Приходьте завтра працювати”. Я був такий щасливий, як того дня, коли мене зарахували в класи Академії мистецтв”. 

Художник повністю виправдає покладені на нього надії, ставши чи не найкращим учнем академії. Програмна робота Олександра Мурашка під назвою “Похорони кошового” справить прекрасне враження на вимогливих членів журі — шанованих та знаних у всьому світі живописців. За це полотно Мурашко отримає золоту медаль та можливість подорожувати Європою, пізнаючи нові провідні течії мистецтва. Та про це згодом. Картина “Похорон кошового” з першого погляду вражає філігранно вимальованою світлотінню, що нагадує славнозвісне Рембрандтове світло. Картина сюжетна. Перед нами розгортається скорботна сцена похорону кошового отамана — Івана Сірка. На передньому плані — яскраво освітлена постать старого чоловіка, що несе булаву. Залишились свідчення, що фігура цього колоритного чолов’яги писалася з українського письменника та драматурга Михайла Старицького. Мурашко у процесі створення історичного полотна надихався пресловутими “Запорожцями” свого вчителя Іллі Рєпіна — така ж пильна увага до емоційного стану персонажів, вміння вловити динаміку, навіть якщо мова йде про проводи на той світ.

Олександр Мурашко. "Похорон кошового"

У Парижі Олександр Мурашко спостерігає за французькими імпресіоністами, які вразили весь мистецький світ. Між українським художником та імпресіоністами відразу помітна неприхована схожість у прагненні зафіксувати мить тут і зараз, а також увага до кольору. На полотнах Паризького періоду митець зображає бурхливе життя французів та француженок. На картині “Парижанки біля кафе” Мурашко схоплює рух та динаміку нічного Парижу, при цьому не нехтуючи емоційною складовою. Із надзвичайною майстерністю виписані обличчя двох жінок, їхній дещо схвильований та навіть трохи осудливий погляд. Серія картин Мурашка, присвячена вишуканим парижанкам, на підсвідомому рівні перегукується з шедеврами знаменитих імпресіоністів. Погляньте лише на згадане вище полотно Олександра Олександровича та на одне з полотен Ренуара.

Олександр Мурашко. "Парижанки біля кафе"

П'єр-Огюст Ренуар. "Жінки в чорному"

У Парижі живописець створює й одне з найвідоміших та нині найвпізнаваніших своїх полотен під назвою “Дівчина в червоному капелюсі”. Не залишається жодних сумнівів в тому, що в столиці світового мистецтва Олександр Мурашко уповні формується як митець з власним неповторним стилем. Даються в знаки експерименти художника з кольором: на зміну стриманим та тьмяним відтінкам приходять насичені барви. Яскравий червоний капелюх на голові дівчини разюче контрастує з чорним волоссям молодої пані та її вишуканою сукнею. Мурашко не боїться густих та виразних мазків, скурпульозно вимальовуючи глибину полотна.

Олександр Мурашко. "Дівчина в червоному капелюсі"

Після норовистого Парижа Мурашко рушає до Мюнхена — міста, де в той чай царить модернізм у всій своїй безпосередності. Олександр вражений сміливістю кольорів, ліній та всюдисущим експериментаторством тамтешніх художників. У Мюнхені художник створює ще один шедевр під назвою “Карусель”. Невдовзі на мюнхенській виставці Мурашко здобуде золоту медаль за цю роботу. На картині виразно прослідковується авторський стиль живописця, який деякі мистецтвознавці охрестили “динамічним імпресіонізмом”. І дійсно — на полотні просто-таки вирує життя, Мурашко геніальним чином передає динаміку гамірливого міста, зосереджуючись при цьому на двох дівчатах, що насолоджуються веселощами. Про картину “Карусель” сам Мурашко писав: “Мені хотілося передати весь вихр, що рухався в каруселі, весь блиск її прикрас, стильний і сповнений радості вигляд сільських дівчат, що попали в місто, накупили собі міських обновок, одягнулись у них і вперше в житті сіли на дерев'яних коней каруселі…”.

Олександр Мурашко. "Карусель

Національний концепт у Мурашка завжди залишався незмінно домінантним та виразним. Олександр, як ніхто інший, умів поєднувати новаторську техніку з народним колоритом. Промовистими в цьому контексті є такі полотна як “Зима” та “Селянська родина”. Мурашко не лише детально промальовує національний одяг своїх героїв, але й зосереджується на емоційній складовій — усі персонажі на картинах живописця перебувають в тому чи іншому психоемоційному стані, тож мова йде не про суто академічне зображення людей, а про фіксування внутрішнього єства зображених героїв. Привертають увагу облюбовані Мурашком контрасти — глибокі темні відтінки поєднуються зі світлими, аж сяючими барвами. Картина “Селянська родина” вражає синтезом декоративності та психологізму, адже Олександр Мурашко майстерно перетворив звичайний етюд з сільського побуту на проникливий та надзвичайно чуттєвий портрет однієї родини. 

Олександр Мурашко. "Зима"

Олександр Мурашко. "Селянська родина"

Надзвичайно ліричною є картина Олександра Мурашка “Благовіщення”, що вирізняється пастельністю та ніжністю відтінків. Релігійний сюжет художник інтерпретує на абсолютно на новий лад, адже, на перший погляд, на полотні зображені звичайні сільські дівчата, позбавлені будь-якого ореолу святості. Вражає філігранна Мурашкова техніка — постаті героїнь та їх одяг буквально світяться зсередини. Дівчина на передньому плані нагадує радше не Діву Марію, а збірний жіночий образ, позначений чистотою, ніжністю та непорочністю.

Олександр Мурашко. "Благовіщення"

Незабаром після створення “Благовіщення” та свого повернення на Батьківщину Олександр Мурашко створює власну художню студію в будинку Гінзбурга. Художник мав чіткий намір докорінно реформувати навчання, зруйнувати застарілий канон, що змушував нещасних учнів годинами стовбичити біля гіпсів. Відтак, майбутні митці під егідою Мурашка ще на початках вчилися малювати з натури, використовуючи вугілля та олівець. Художник Петрицький писав: “У студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом“. Сам Мурашко постійно наголошував на тому, що художник перш за все має оволодіти не технікою, а дитячою безпосередністю та щирістю.

Життя Олександра Мурашка обірвалося трагічно. У Києві, на Лук’янівці, де художник жив разом зі своєю сім’єю, було вчинено жорстоку розправу — художника вбили вистрілом в потилицю. Найнедолугішою версією слідства було банальне пограбування, однак усім було зрозуміло — Мурашка вбили за його проукраїнську діяльність. Так вчергове було знищено одне зі світил української культури.

Олександр Мурашко як губка вбирав у свою творчість новаторські мистецькі методи, постійно працював над своєю технікою та невпинно розвивав власне творче чуття. Митець не втрачав кревного зв'язку з національною традицією, надзвичайно щемко та ніжно зображаючи на своїх полотнах звичайних українців. Мистецька спадщина Мурашка прикметна тим, що в ній філігранно поєднувалися сюжетність, декоративність та винятковий психологізм. Тихий імпресіоніст — так охрестили Олександра Олександровича в мистецькому світі, адже митець дійсно з усією любов’ю та щирістю вловлював моменти життя в його невпинному русі.

Art for Life в Instagram www.instagram.com/artforlifeplatform/

Art for Life у Telegram t.me/artforlifeplatformtg

Корпоративні програми Art for Life для бізнесу arts4life.net/artforbussiness

Авторка матеріалу: Степаненко Валерія